Обговорюємо проект
«Нова школа»
Ми живемо в дивні часи. Давні інстинкти людства нівелюються. Чоловіки втрачають мужність, жінки – жіночність. Багато хто живе в ілюзорному світі Інтернету. В такі непрості часи ми знову «реформуємо» школу. В лапках – тому, що новації паперові. Знову багато розмов про дитиноцентризм, в той же час – збільшення учнів класу. Дітей, які мають особливі потреби, відправляють в звичайні класи, і нікого не турбує, що педагоги не мають спеціальної освіти для навчання цих дітей, а на вихователів – немає грошей.
Зміни давай тепер і сьогодні. Але якщо ми з весни обірвемо листя з дерев – то зима все одно прийде тільки після літа та осені, а дерево, яке ми зачепили захворіє, а, може, й помре!
Кожна школа у селі і середньостатистична міська має десь біля 45% учнів, які навчаються на достатньому і високому рівні. І це не тому, що там працюють не кваліфіковані працівники ( хоча з таким ставленням держави кваліфікація знижується, а роль пригнічується). Треба враховувати контингент учнів. Комусь не дано засвоїти державні стандарти на тому рівні, які придумали міністерські чини. А хтось цього не хоче…
Анорексія – хвороба часу перенасичення. Людину неможливо нагодувати проти її волі, що вже казати про «навчити»… Хто може визначити, чого і скільки людині насправді треба вчитися? Скласти всю відповідальність на дитину? З якого часу? Із скількох років? Питання надзвичайно складні. І в першу чергу спитається за все з батьків. А тільки потім – держава і вчителі. До цього треба привчати суспільство!
Позиція більшості сьогодні вражає: відповідальність моральну , а то і кримінальну за будь-яку неприємну подію з дітьми шкільного віку – несуть його педагоги і школа. Школа - це не дитячий будинок, а учні - не сироти в середньому шість - сім годин доби наші діти – школярі. В інші сімнадцять-вісімнадцять годин – це діти своїх батьків. Ви тільки подумайте до чого дійшли справи: класні керівники пишуть батькам «Попередження про їхню відповідальність за життя і здоров’я їх дітей під час канікул»!
Проект «Нова школа» передбачає співпрацю: вчитель – учень – батьки. При такому співвідношенні, можливо, сфера відповідальності теж буде розподілена між всіма учасниками процесу.
Підняли вчителю зарплату. Але це дуже не багато, якщо ми хочемо створити конкурентоспроможного працівника. Треба створити конкурси в педагогічні вузи і реформи почати звідти. Навчати успішного педагога нової школи. Вчать старому і по старому. Навіть педагогічну практику відмінили в деяких закладах.
Лозунг – «Рівний доступ до освіти» такий же утопічний для країни, що розвивається, як і суспільство без бідних і багатих. Хоча треба до цього прагнути.
На папері, в проекті школи матимуть великі права у виборі програм, засобів і методів навчання. Але любов чиновників до тотального контролю і нав’язування циркулярів не дає надії на це. Уже сьогодні кожен учитель мусить мати блог. Для чого? У місцевості, де Інтернет не частий і дуже загальмований гість. Невже це буде впливати на якість освіти в школі, де майже відсутні комп’ютери? Знову обриваємо листя. А зовнішнє незалежне оцінювання? Ідея дуже добра для тих хто збирається продовжувати навчання у закладах ІІ і ІІІ рівнів акредитації. А для інших дітей? Гроші на вітер. Адже у кожного з нас були учні, яким ми ставили оцінки за працю, а не за знання. І з тією четвіркою, яку поставлено за предмет дитина не подасться на фізмат чи філфак! Не можуть бути діти всі однакові. І навіть змирившись з тим, що він неуспішний з якоїсь дисципліни, учень не хоче одержувати 1, 2, 3, і ця небайдужість тішить. Хоча, ЗНО потрібне, але знову ж – не варто шукати винних!
Питань дуже багато. При оновлені школи потрібно пам’ятати завдання державної школи – виростити громадянина зі сталою системою цінностей. А оцінки ніколи не були гарантією людяності і успіху. Хоча і без них не можна.
Зміни потрібні. Але щоб не було так – пацієнта розрізали видалили нездорові органи, а здорових ( для трансплантації ) немає… Сумні асоціації .
Проект передбачає різні форми власності шкіл. Діти, ідучи до школи, соціалізуються. Вчаться жити в суспільстві. Хочеться, щоб все , що оточує дитину змалечку, не було убогим. Було б непогано, якби кошти, що виділяє держава на навчання кожного учня і справді попадали до закладів, де вони навчаються, тоді і ми мали б перспективи розвитку. Опорна школа – це добре. Але практично створені умови для обраних шкіл, а інші? Знову говоримо одне, а маємо…
Виграє дитина, сім’я і держава тільки тоді, коли буде здорова конкуренція між навчальними закладами. Коли буде можливість вибору – уже починаючи з початкової школи. Можливо «Шкільний автобус» потрібен не тільки для того, щоб вивозити дітей Із села, а зв’язок буде двохстороннім: хтось їде, а хтось приїжджає ? Зрозуміло, що для цього треба модернізувати школи, дитячі садки, які хочуть складати конкуренцію.
Українці – це нація вільних. Та треба дуже обережно і відповідально відноситись до свободи і вчити цьому підростаючі покоління. Практика і минулого, і сьогодення доводить: результати будуть тільки там, де є діалог і дисципліна, цінується особистість і порядок. Де поряд з правами є обов’язки. Є відповідальність і не тільки вчителів. Це, на нашу думку, повинно стати основною заповіддю нової школи.
Учителі Грушківського НВК, 2017 рік
Мистецтво й майстерність навчання і виховання полягає в тому, щоб, розкривши сили й можливості кожної дитини, дати їй радість успіху в розумовій праці.
В.О. Сухомлинський
Репортаж із свята Знань у Грушківській школі
Свято у школі починається з Дня Знань, з урочистої лінійки перед школою, яка збирає після літа всіх своїх учнів і закликає веселим дзвоником у чисті, відремонтовані класи, які ще якось особливо незабутньо і щемно пахнуть по-вересневому фарбою. Це залишається в душі на все життя. І хоч не кожен урок запам'ятається дітям, а от гарне свято закарбується в пам'яті назавжди. І цей спомин грітиме серце, бо тоді було особливо радісно, хвилююче, особливо гарно. Життя людини складне, і можна не раз почути зітхання: «Я в школі і танцювала, і співала, а які у нас були вечори! А тепер...» Що ж, час минає, кожен іде в життя своїми стежками, у кожного своя доля. Але в кожній школі ця дитяча доля повинна бути світлою, радісною і від учителя у великій мірі залежить, яким буде житія учнів у класі. Його святий обов'язок створити всі умови для того, щоб діти в школі почували себе добре, щоб їм хотілося перебувати тут якнайдовше.
Звучать фанфари, емоційно налаштовують школярів на піднесено - радісний настрій . А пісня у виконанні Оленки Бойко нагадує не тільки школярам, а й всім присутнім про шкільні літа. Ведучі ( Кирнасовська Вікторія та Русавська Яна) відкривають свято . Кращі учні школи виносять Державний прапор . звучить Гімн України. І ось на свято завітали казкові герої: Знайко ( Черноуцький Денис) та Незнайко ( Зверевич Максим).
Але що ж за лінійка без головних винуватців – першокласників? 13 вчорашніх малят, а сьогодні школяриків крокують під бадьору пісеньку , гучні оплески населення шкільної планети та гордість і тривогу їх тат і мам, дідусів бабусь. Все було: і вітання першої вчительки Кулик Л.О, і настанови від батька ( Козловського Т.С) - матері ( Русавської К.М) з благословенням , запашним короваєм, і подарунки від одинадцятикласників , спонсорів.
Баба – Яга ( Кравець Аліна) та Котигорошко ( Бойко Ростислав) наставляли первачків про чемну поведінку. Як завжди, на святі директор Підрушняк Т.М. вручила Похвальні лист відмінникам навчання: (Дубенчук В, Марущак С, Маковійчук І, кравець А, Черноуцький Д, Носков Н, Назарчук А, Лустенко О. )
Малиновий дзвін покликав на перший урок ,Урок Добра і Толерантності. А першокласники та одинадцятикласники відвідали місцеву церкву, де батюшка Володимир благословив їх на добре навчання.
Смірнова Яна Володимирівна
педагог- організатор
село Грушка
